Навчально-виховний комплекс "дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І ступеня" №10

Про Фею розсипаного пшона, голодних голубів і щасливих дівчаток

“Забігла вчора в магазин. У черзі переді мною жінка з донькою. Дівчинці років п’ять.
– Мам, можна я сама викладу продукти на стрічку? – питає вона.

Дуже хоче допомогти.

Мама нервує, може, спізнюються куди, може, просто не виспалася.
– Давай, тільки швидше … – каже вона доньці неуважно.

Дівчинка з усією пристрастю починає метати продукти з візка на стрічку. Поспішає. Мама довірила таку справу! Треба виправдати очікування !!! І раптом…

Пакет з пшоном падає на підлогу і лопається. Пшоно майже не висипалося, але пакет порваний. Дівчинка в жаху завмерла. Що вона накоїла!

– Ну ось, – мама зітхає. – Так і знала! Ось довір! Ну, руки-крюки! За що не візьмешся … Треба тепер взяти новий пакет пшона!

Дівчинка беззвучно плаче. Вона більше не хоче нічого перекладати. Вона недотепа. Руки-крюки. Так сказала мама.

– Давайте сюди цей, там же майже нерозсипалось, я вам в пакетик покладу, і заберете, ви ж порвали! – каже касир.
– Ми не порвали, ми впустили. Він сам порвався. Мені потрібен цілий пакет пшона! – роздратовано каже мама.

Вона сама переклала продукти, що залишилися, на стрічку. І, попри невдоволення всієї черги, пішла за новим пакетом пшона.

– Дайте пакет, – прошу я касира, беру целофановий пакет і прошу дівчинку, застиглу як мумія біля каси. – Допоможи зібрати пшоно, будь ласка.

Вона сідає навпочіпки, і ми з нею разом збираємо пшоно в целофановий пакет, поки мама дівчинки, яка вже повернулася, розраховується за покупки.

– А що тепер з цим пшоном? Яке ваша дочка розсипала?
Мама приготувалася до скандалу.
– У вас тут завжди закладена у вартість така ситуація. Що ви мені розповідаєте! Я можу геть весь алкоголь перебити і то не зобов’язана за нього платити. А тут пшоно!
– А хто за нього повинен платити? Я? – заводиться касир.

Так. Дівчата зупиніться! Ну навіщо нагнітати на порожньому місці? Ну ось навіщо тиражувати взаємне роздратування?

– Я куплю це пшоно, – кажу я. – За умови, що ваша дочка допоможе мені перекласти продукти на стрічку. Вона так здорово це робить. А у мене рука болить.
Мама дівчинки врізається в мій переконливий погляд.
І, ніби отямившись, говорить:
– Так, Лідочка, допоможи тітці … У неї рука болить.

Я, щоб дівчинка не бачила, показую «Клас!» своєю абсолютно здоровою рукою. Лідочка ніби відмирає. Починає акуратно перекладати мої продукти на стрічку. Старається. Поглядає на маму.

– Яка у вас помічниця росте! – кажу я мамі Ліди голосно, щоб дівчинка чула.
– Так. І не кажіть !!! Вона і підлогу у мене вміє мити. І прання запускати!
– І пельмені я тобі допомагала ліпити, – нагадує збентежена Ліда.

Тим часом мої продукти вже на стрічці.

Я швидко упаковую їх в пакети.

Ми одночасно з Лідою і її мамою виходимо з магазину.

– Ліда, а ти коли-небудь була в Венеції? – питаю я.
– Де?
– У Венеції.
– Ні.
– Знаєш, я теж поки не була. Але читала, що там є площа, на якій багато-багато голубів. І вони майже ручні. Сідають людям на плечі. І на голову. І люди з ними фотографуються. Уявляєш?
– Здорово!
– Хочеш прямо зараз опинитися в Венеції?
– Тут? Зараз? – дивується Ліда.
– Так! – я дістаю целофановий пакет з пшоном. – Тут і зараз.

Ми відходимо від магазину на п’ятачок простору, де нікому ніхто не заважає, і я кажу:
– Ліда, ти дуже нудно впустила пшоно. Воно навіть не розсипалося. Впусти так, щоб бамс !!! Щоб все розсипалося.

Ліда озирається на маму. Та вже все зрозуміла, посміхається і киває.

Ліда бере у мене пакет з пшоном.
– Прямо на землю???
– Прямо на землю!!!

Ліда радісно кидає пшоно на землю, воно розсипається жовтим мандариновим салютом і …

Почорніло небо !!! Як пишуть в казках !!!
З дахів, з проводів, звідки не візьмись величезна зграя голодних голубів стрімко пікірує до ніг Ліди.

– Мама, мама! Дивись, як їх багато !!! Мама, мама! Вони їдять наше пшоно !!! Мама, мама, ми у Венеції !!!
Ми з її мамою сміємося.
– Здорово. Спасибі вам. Прям протверезили. А то у мене сьогодні поганий день … – каже мама Ліди.
– Поганий день кожну хвилину може стати хорошим.
– Так, я вже зрозуміла, – сміється мама. – Він уже став …
Вона притискає до себе пригаючу Ліду.
– Я свою доньку Ліду нікому не дам в образу, – говорить вона.

А дівчинка ляскає в долоні …

Ну все, тут я більше не потрібна.

Фея розсипаного пшона, голодних голубів і щасливих дівчаток полетіла далі.

Пам’ятайте, будь ласка: кожну хвилину все може змінитися на краще. Або зачекайте. Або … самі змініть.”

Автор: Ольга Савєльєва