Побутові погрози
«Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів», «Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю».
Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.
Авторитарні накази
«Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися», «Я тобі забороняю товаришувати з…», «Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні.»
Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: «Ось виросту, побачимо, хто сильніший», — думає вона.
Критика «глухого кута»
«Ти абсолютно не привчений працювати», «Ти такий лінивий, як і твій батько», «Вчу тебе вчу, а все марно».
Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, мовчазною.
Образливі прізвиська
«Ти поводишся, як упертий віслюк», «Таке може сказати лише повний дурень», «І в кого ти такий «йолоп» уродився?»
Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.
Невмотивований допит
«Ну то скільки часу у тебе на це пішло?», «І чого це ти так запізнився?», «І чим ти тут так довго займаєшся?».
Іноді батьки приділяють надто багато уваги з’ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з’явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.
Безапеляційні твердження
Ти так робиш мені на зло, я знаю”, «Ти просто жадібний, я вже зрозуміла», «Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш».
Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для його психічного здоров’я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.
Несвоєчасні поради
«Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему», «Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок», «Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати».
Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.
Раджу вам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими.