Діти, які схильні говорити неправду
Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру: хитрості, підступності, боягузтва. “Чому вона бреше, – дивуються батьки. – Адже ми її навіть не караємо!” Проте запитання доцільніше ставити інакше: не “чому вона бреше?”, а “що їй заважає зізнатися?”. Це може бути страх упасти у власних очах (“Я – хороша, я не могла цього зробити”); страх втратити любов батьків (“Мама любить мене добру, а тепер виявилося, що я погана!”); страх протистояти дорослим (“Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим – легше збрехати, що вже зробила”) тощо.
Як правило, дитина не усвідомлює причин, тому запитувати в неї “Чому збрехала?” – не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.
Чим можуть допомогти батьки :
- Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте, їй важко зізнатися. Коли Ви заганяєте її в пастку запитанням: “Ти знову брав плеєр?!”, – то дитина не може втриматися від брехні: “Ні! Не брав!” А далі вже можна лише наполягати на своєму.
- Замість того, щоб “відчувати брехню”, необхідно “повправлятися в умінні правдиво зізнаватися”. Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосферу, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: “Я сама не знаю, як це сталося. Мені дуже шкода. Я не хотіла тебе засмучувати…” тощо.
- Забезпечте приємне емоційне закріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати свої помилки не страшно, а навіть приємно, то легше піде на це наступного разу.
- Не сподівайтесь, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність – це вже інша проблема виховання.